Замок Любарта давно став неофіційним символом Луцька. Його образ постійно і активно використовується в найширшому колі життя: від магнітиків з написом «Луцьк» до емблем організацій чи етикеток товарів.

Ніде правди діти, в Луцьку є такі, хто ні разу не був всередині замку. А той, хто бував, приходив туди хіба «за компанію», «бахнути медовухи», послухати концерт чи подивитися лицарські бої.

Замок для лучан (та й для багатьох гостей) буденний, звичний, навіть нудний. Не більше ніж антураж. А що, якщо ви ще не все бачили? Не кругом побували? Не все знаєте?..

Хто був автором проекту замку і його будівельниками, невідомо. Однак стилістика готичної архітектури відповідає багатьом замкам східної Європи того часу. Луцький замок дуже схожий на замок у Черську, в Мазовецькому воєводстві Республіки Польща.

Замок в Луцьку був політичним, адміністративним, релігійним центром міста і всієї Волині. Тут відбувалися засідання судів, знаходилася державна канцелярія, «офіси» різних «службовців», у тому числі і Великого князя (керівник князівства). В замку також був православний кафедральний храм Івана Богослова.

Могила Любарта у підземеллях

Підземелля в замку досліджувалися активно у вісімдесятих роках минулого століття. Вони умовно складаються з двох частин – коридору та погосту церкви Івана Богослова.

Рештки церкви законсервовані. Поряд із ними експонується велика колекція старої цегли та кахелю. Тут можна побачити цеглу різних часів та розмірів, з різними написами.

Церква Івана Богослова вважається першим християнським храмом Луцька. Це також найдавніша споруда Луцька, збережена бодай частково. Ніякого людського витвору, старішого за її рештки і земляні валу замку, в Луцьку більше немає.

Церкву збудували у 1175-1180 роках. Хоча в пізніші часи її неодноразово перебудовували, але збережені рештки – це частина того першого храму. Він зроблений із плінфи - широких і плоских плит з каменеподібного матеріалу. Їх випалювали спеціальним методом часто застосовували у будівництві храмів того періоду на Русі та в Візантії.

Церква визначна не тільки старовиною її рештків. Дехто навіть стверджує, що саме тут був похований Любарт. Тут бували Петро Могила, Іван Виговський та інші відомі постаті.

У 1770-х роках уніатський єпископ Сильвестр Рудницький вирішив розібрати мури старої церкви і закласти значно більшу нову. Але її так і не збудували. Тому замок залишився без церкви.

У В’їзну вежу, на відміну від Стирової , потрапити не так просто: треба замовляти екскурсію і платити 50 гривень з людини. Але, піднявшись на дах вежі, можна оглянути місто з висоти льоту птаха.

Публічні страти біля головної вежі

Вежа найбільш цікава з архітектурної точки зору. Вона містить конструктивні елементи, які відображають цікаві історичні факти. Наприклад, на головному фасаді над сучасним входом є дві заштукатурені арки. Це – колишні входи в замок. Один маленький, праворуч. Інший більший – ліворуч. Сюди можна було дійти через підйомний міст, який опускали над ровом навколо замку.

Через них заходили в замок приблизно до 1760-х. Потім вхід понизили, а арки замурували. Замість підйомного мосту збудували стаціонарний. Через нього і досі проходять відвідувачі до твердині.

Вежа має ще одну цікаву особливість – одразу під трьома однаковими вікнами знаходяться дивні виступи. Це зубці, до яких сягала висота вежі. Як вважає дослідник замку Петро Троневич, спочатку вежа була нижчою. Але майже одразу, через 4 роки після завершення будівництва цієї вежі, її висоту вирішили збільшити. Це відбулося у 1370-1385 роках.

Всередині вежі є дві системи гвинтових сходів. Сама вежа розбита на кілька поверхів, майже на всіх є якісь експозиції. У вежі зараз експонуються копії давніх картин, гравюр із виглядом замку. Найстаріша з них – копія ікони першої половини XVIII століття. Тут також висять стародавні карти Волині. На верхніх поверхах – виставка старих ключів, замів, пляшечок, іграшок тощо.

Зверху знаходиться оглядовий майданчик, з якого відкривається чудовий вигляд не тільки на заповідник, а й на велику частину Луцька та територію поза ним. Тут можна дуже довго стояти, милуючись виглядом на всі чотири сторони. Вже у 1500 році вежа слугувала оглядовим майданчиком для пожежників.

Перед В’їзною вежею, поруч із сьогоднішнім будинком Фальчевського-Пузини з XVI століття відбувалися публічні страти. Тут знаходилася дерев’яна вежа Владик волинських. У ній тримали і допитували злочинців. Поруч на майдані було лобне місце для страт: як правило, страчували, відрубуючи голову.

Автографи і цвяхи

Зовнішні стіни замку рясно вкриті старовинними написами різних людей із різних століть.

Найбільша кількість написів знаходиться на стіні між Владичою і Стировою вежами. Там цегла просто всипана ними. Мабуть тому, що ця частина завжди дивилася на поле, де було болото, і ніколи не жили люди. І ніхто не міг побачити, як хтось щось видряпує на стінах. Навіть зараз це місце проглядається найслабше, бо там – парк і густі дерева. Це, мабуть, була свого роду «точка», де будь-хто з міщан міг прийти і залишити по собі слід, або просто прогулятися.

Цікаво, що кириличних написів до другої половини ХХ століття майже нема. Геть мало - з ХІХ століття. Все інше – польське і старіше. Як правило, люди видряпували свої ініціали і рік. Інколи точну дату. Цікаві й шрифти. Місцями трапляються дуже гарні написи. Нецензурних і зневажливих повідомлень не існує.

Найстарішим можна вважати знайдений напис від 1602 року.

Можна навіть віднайти написи відомих людей. Є напис сестри Лесі Українки Ольги Косач від 1891 року. Є напис працівника замкової канцелярії, впорядника архівів Якова Коженьовського. Або це міг бути його однофамілець.

Окрім музейних експонатів та написів, у замку можна знайти ще цікаві старовинні артефакти. Це різні тріщини на стінах, шпаринки, залишки дерев’яних конструкцій, старі цвяхи та інші металеві предмети.

Джерело - Волинь POST